Із середини ХХ століття окрасою та візитівкою села Оброшине, що за 15 кілометрів від Львова, є один із корпусів Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України. Ще два століття тому тут, на місці фільварку, у п’ятигектарному парку з каскадом озер розкошувала галицька знать — вище львівське духовенство, яке було повноправним власником всієї території.
Літня Фердинантська резиденція, зведена коштом намісника Львівської курії Яна Скарбека у 1730 році та оздоблена впродовж наступних трьох десятків літ — вже по смерті владики, в народі отримала назву палац архієпископів і одразу заявила про себе, як «видатний зразок галицької земельної садиби».
В її архітектурі переплелись стилі бароко, рококо та австрійського модерну. Одразу на вході гостей зустрічає барокова брама, яку прикрашають дві скульптури: старця-філософа та молодика-франта з кулею у долоні.
Зберігши первісний вигляд, сьогодні вони належать до найкращих зразків подібної скульптури на теренах України. Поруч в одній з веж, де нині розташовується капличка, видно отвір від годинника засновника Першої національної фабрики баштових годинників Міхала Менсовіча.
За час свого існування, постійно зазнаючи перебудов і зовні, і всередині, особливо після спотворення проекту польською радою консервації пам’яток у 20-х роках XX століття, будівля втрачала свій шарм та неповторність, приходила у запустіння. Хоча на той час у залах все ще стояли меблі часів побудови комплексу.
Росіяни (особливо після Першої світової війни), німці, австрійці, наддніпрянські козаки, радянські війська зухвало донищували фасади, багатство інтер’єрів — з повним зібранням портретів усіх галицьких архієпископів. Після чого унікальний комплекс залишався без вікон, дверей, мозаїчного паркету, неповторних світильників, камінів…
Завойовники спалили навіть вмурований у стіну архів. А «совіти» з палацу архієпископів зробили військовий клуб. Уцілілим зберігся лише дах, частину якого, з огляду на прогресуючу руйнацію, нещодавно силами і ресурсами Інституту довелося в аварійному порядку відновити.
Відповідно до Державного реєстру національної культурної спадщини України до пам’яток архітектури в Оброшиному належать: садиба львівських архієпископів, палац, господарські флігелі, мурована огорожа з парадною та господарчою брамами, а також парк, який з каскадом озер був тут розбитий ще у XVIII столітті — у французькому стилі з 800-метровою липовою алеєю, ставками, зоологічним дендрарієм.
Архієпископ Фердинант Кіцкий, крім паркової зони, заклав оранжерею, в яку з далеких країн монахи привозили цінні та рідкісні саджанці дерев і кущів. Серед 60 видів екзотів парку на сьогодні збереглися магнолії, платани, різних видів туї, горіхи, липи, тюльпанове дерево, пірамідальні дуби… У 1960-х роках у дендропарку створили зоологічний куток. Тут замешкали екзотичні тварини та птахи з інших регіонів України. Сюди нині прокладають туристичні маршрути.
Сьогодні колишній помпезний палацовий комплекс у занепаді і потребує невідкладних ремонтно-реставраційних робіт. Численні звернення керівництва Інституту до влади, депутатського корпусу, громадських організацій мають на меті не лише привернути увагу до цієї перлини національного значення, а й виробити модель її порятунку.
Адже, зберігаючи в корпусі колишнього палацу архівні документи, бібліотечні фонди, Інститут змушений сьогодні лише власними силами рятувати пам’ятку, понівечену часом та вандалами. Буквально днями розроблено проектно-кошторисну документацію щодо проведення протиаварійних робіт даху, вхідної брами палацового комплексу. Та це лише дещиця великої державної фінансової потреби на найнеобхідніше.
Дирекція Інституту вдячна обласній владі, громадським організаціям, активістам, науковцям, мешканцям села Оброшине за вболівання та збереження цієї архітектурної спадщини. Це вселяє надію, що спільними зусиллями місцевих громад та державних органів влади вдасться знайти ресурси для відновлення унікального барокового палацу, збереження його для майбутніх поколінь.
Олег СТАСІВ,
директор Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН,
доктор сільськогосподарських наук.